wEEb joomla

Анестезіологічне забезпечення оперативних втручань у ведмедів.

А. A. Марунчин, кандидат ветеринарних наук, головний лікар ветеринарної медицини,

Київський зоологічний парк загальнодержавного значення

Постановка проблеми та актуальність досліджень

Дикі тварини, які належать до родини Ursidae, завжди були проблемними з точки зору анестезіологічного забезпечення захворювань хірургічного профілю. Значна фізична сила тварин, а особливо дорослих, агресивність, особливості анатомічної будови тіла (густе хутро, товста шкіра, значний шар підшкірної жирової клітковини, добре розвинуті м’язи) обмежують можливості фізичної фіксації та введення в наркоз.

Практикою доведено, що перебіг наркозу передбачити не завжди можливо. Різні тварини не однаково реагують на анестетики. У ветеринарній літературі описані клінічні випадки, коли зненацька наставало пробудження на фоні глибокого наркотичного сну [1-3].

Моноанестезувальні засоби володіють значною кількістю побічних ефектів. Основні з них: погана міорелаксація, неповна аналгезія та анестезія, судомний синдром, значні порушення функцій серцево-судинної та дихальної системи, негативний вплив на обмін речовин та терморегуляцію. Складності анестезії полягають і в небезпеці для людей при роботі з хижаками [4-6].

Звичайно, тактика, принципи та методи загальної анестезії ведмедів, як і інших видів диких тварин, за останні 10 років змінилась. Пов’язано це з появою на фармацевтичному ринку нових препаратів для наркозу, за допомогою яких можливості знеболення розширились. Застосовуючи комбінації дисоціативних анестетиків, невролептиків довго- та короткотривалої дії, агоністів α2-адренорецепторів, наркотичних аналгетиків, інгаляційних анестетиків, можна збільшити обсяг хірургічних втручань. Велике значення має і майстерність ветеринара, вміння швидко та плавно не тільки ввести тварину в наркоз, але й вивести з наркотичного стану [7].

Метою нашого дослідження було встановити та порівняти ефективність анестезувальних сумішей для наркозу ведмедів (хірургічне лікування), до складу яких входили ветеринарні неінгаляційні анестетики: Кетамідор 10% (Richter pharma AG), Rompun® TS 500 (Bayer Vital GmbH), Domitor®  (Pfizer GmbH), Zoletil® 100 (Virbac S.A). Здійснити реверсію наркозу препаратом Antisedan (Pfizer GmbH), у випадку коли до анестезувальної суміші входять α2-агоністи.

Матеріал і методи досліджень.

Матеріалом для дослідження були 9 дорослих тварин: три білі ведмеді (Ursus maritimus), які належали засл. арт. Росії Ю. Денисенко, (атракціон “Північне сяйво”); тварини Київського зоопарку: три білогруді гімалайські ведмеді (Ursus thibetanus), малайський ведмідь (Helarctor malayanus), бурий ведмідь (Ursus arctos), тянь-шанський бурий ведмідь (Ursus arctor lasiotus).

Усі випадки застосування загальної анестезії були зумовлені виробничою необхідністю та захворюваннями тварин, які потребували планового або екстреного хірургічного втручання.

Ведмедів розділили на три дослідні групи. Тваринам першої групи ін’єктували Хелабрунівську суміш, другої – суміш кетамідору з домітором, третьої – золетіл (діюча речовина тілетамін + золазепам в співвідношенні 1:1).

Щодо операційно-анестезіологічного ризику, то загальний клінічний стан тварин можна було умовно оцінити як стан середньої тяжкості з тенденцією до тяжкого. Впливав на це також фактор відсутності проведення об’єктивного обстеження у переднаркозний період.

Оцінки об’єму і характеру операцій були прирівняні до складних й тривалих. Характер анестезії – комбінований наркоз з використанням неінгаляційних засобів та місцевої анестезії зі збереженням самостійного дихання.

Перед введенням у наркоз тварин утримували на голодній дієті 24 години, напування водою не припиняли. Виключення становив випадок з тянь-шанською бурою ведмедицею, яку необхідно було оперувати негайно.

Анестезувальні суміші вводили внутрішньом’язово “літаючими” шприцами об’ємом 5,0 мл за допомогою духової трубки фірми Telinject. Відстань до тварин становила від 3 до 7 метрів.

Таблиця 1. Протоколи неінгаляційного наркозу ведмедів.

Вид тварини, стать

Маса тіла, кг (прибл.)

Вік (років)

Анестезувальна суміш

Доза введення у наркоз

Антидот

Доза

(мг/кг)

Білий ведмідь, ♀

350

17

Хелабрунівська суміш

3,0 мл/тв

Антиседан

0,2

Бурий ведмідь, ♂

600

19

4,0 мл/тв

Тянь-шанський бурий ведмідь, ♀

180

11

1,5 мл/тв

Білий ведмідь, ♀

300

7

Кетамідор + Домітор

4+0,04 мг/кг

Малайський ведмідь, ♂

170

24

Білогрудий гімалайський ведмідь, ♂

200

3

-

-

Білий ведмідь, ♀

350

23

Золетіл

7 мг/кг

-

-

Білогрудий гімалайський ведмідь, ♂

180

3

Білогрудий гімалайський ведмідь, ♀

150

3

Зміни серцево-легеневих параметрів досліджували: спостереженням за самостійним диханням та його характером, мануальним методом (пальпація ділянки серця та пульсу), аускультацією тонів серця, електрокардіографією (прилад Heart Mirror 3D-VET), пульсоксиметрією (прилад Heart Vision OXYVET). Визначали активність рефлексів (мигального та рогівкового, ширину зіниць, їх реакцію на світло, відновлювальні реакції на больові стимули). Внутрішню температуру тіла вимірювали ректально.

Результати власних досліджень.

Тварини першої групи. Реакція ведмедів на ін’єкцію літаючого шприца була спокійною. Активного збудження не виникало, вони оглядали ділянку введення, а потім зубами звільнялись від шприца. Індукція тривала задовільно, без стадії збудження. Досить швидко досягли поверхневого ступеня седації, за якого тварина приймала лежаче положення, рухи голови ставали млявими, виникало тахіпное. Загальний стан – сонливий. Поступово наставала міорелаксація, але реакції на больові подразнення, які досліджувались на відстані, все ще зберігались. Додаткове введення кетамідору в дозі 1/3 від первинно введеної кількості проводили через 20-30 хв. до досягнення глибокого наркозу (2-3 рази). При відсутності реакцій на больові стимули та зміни характеру дихання, впевнившись у настанні хірургічної стадії наркозу, підходили в безпосередній контакт до тварини. Тампонами видаляли слиз і слину з ротової порожнини, підтягували язик та вводили під контролем зору інтубаційну трубку без надувної муфти у трахею дещо нижче голосової щілини. Для контролю за правильністю інтубації двома руками натискали з боку на грудну клітку ведмедя, щоб визначити струмінь повітря, який виходить з інтубаційної трубки. Дану процедуру виконувати нелегко, оскільки голова тварин надто важка, а грудна клітка масивна, тому для цього необхідно було докласти значних зусиль. При роботі з білим ведмедем застосували роторозширювач. Датчик пульсоксиметру закріпили до язика та досліджували показники частоти пульсу і сатурацію. Спеціальні затискачі (крокодили) електрокардіографа фіксували на шкірі у ділянках ліктьових та колінних суглобів, попередньо змастивши їх гелем. ЕКГ досліджували декілька разів упродовж наркозу. Для місцевої інфільтраційної анестезії застосували 2 % розчин новокаїну в кількості 20 мл на тварину.

Виконані хірургічні обсяги:

·                   білий ведмідь: екстракція різців нижньої щелепи внаслідок хронічного пульпіту та гнійного періодонтиту;

·                   бурий ведмідь: екстирпація епулісу електрохірургічним методом (прилад ЕХВА “Надія-2”), (рис.1);

·                   тянь-шанський бурий ведмідь: хірургічна обробка і зашивання рваних ран шкіри, екстракція двох молярів, уражених глибоким карієсом та гнійним пульпітом (рис.2).

 

Рис.1. Видалення епуліса нижньої щелепи.

Рис.2. Інтубація трахеї ведмедя.

Таблиця 2. Моніторинг тварин першої дослідної групи.

Показники

Білий ведмідь

Бурий ведмідь

Тянь-шанський бурий ведмідь

Період індукції, хв.

47

40

34

Період больової толерантності, хв

25

60

64

Частота пульсу за 1 хв

48,8±0,4

70,8±1,35

60,2±0,7

Перфузія тканин, с

3

2

3

Частота дихання за 1 хв

8,2±0,02

10±0,5

9±0,3

SpO2, %

94,4±0,3

92±0,75

95±0,5

Ректальна температура тіла, 0С

37,6

36,3±0,02

36,9

Період відновлення, хв

12

14

13

Реверсію наркозу здійснили лікувальним засобом антиседан (атипамезоль) у дозі 0,2 мг/кг маси тіла. Після закінчення операційних процедур препарат вводили внутрішньом’язово, а за клінічним станом тварини спостерігали на відстані, за межами клітки. Через декілька хвилин реєстрували збільшення частоти дихальних рухів, дихання ставало глибоким. Поступово відновилась рефлекторна чутливість, після чого тварина піднялась на кінцівки. Поверхневий ступінь седації спостерігався протягом двох годин.

Тварини другої групи. Для введення тварин в наркоз застосували суміш препаратів: кетамідор з домітором. Першу дозу розраховували таким чином, щоб вона становила 80% від маси тіла. Реакція на ін’єкцію була така сама, як і у тварин першої дослідної групи. Індукція відбулася швидко, м’яко, стадія збудження не проявилась. Слиновиділення було помірним, блювота не виникла. За короткий час клінічні ознаки, що виникли у цих тварин, були характерні для середнього ступеня седації. Поступово настав глибокий наркоз, кетамідор додатково не вводили.

Моніторинг перебігу наркозу здійснювали за попередньою схемою, але інтубацію трахеї не проводили (рис. 3,4).

Виконані хірургічні обсяги:

·                   білий ведмідь: екстракція обох ікол нижньої щелепи внаслідок старих переломів, ускладнених хронічним гнійним пульпітом і періостальною гранульомою;

·                   малайський ведмідь: обрізання кігтів та екстракція двох різців нижньої щелепи, ускладнених гнійним пульпітом;

·                   білогрудий гімалайський ведмідь: імплантація ідентифікаційного мікрочіпа, обрізання кігтів, завантаження у транспортний засіб.

Рис.3. Дослідження сатурації приладом Heart Vision OXYVET

Рис.4. Дослідження сатурації приладом OxyVet

 

Таблиця 3. Моніторинг тварин другої дослідної групи.

Показники

Білий ведмідь

Малайський  ведмідь

Білогрудий гімалайський ведмідь

Період індукції, хв

28

27

25

Період больової толерантності, хв

46

52

49

Частота пульсу за 1 хв

65,2±1,1

69,2±0,9

78±0,5

Перфузія тканин, с

3

2

3

Частота дихання за 1 хв

25,2±1,1

21,2±1,1

23,6±0,85

SpO2, %

92,4±0,8

90,4±0,8

94±0,5

Ректальна температура тіла, 0С

38,3±0,02

37,9±0,02

38,2±0,02

Період відновлення, хв

12

11

70

Білому та малайському ведмедям для виведення з наркотичного стану ввели антиседан у дозі 0,2 мг/кг м.т. Через 15 хв. тварини вже вільно пересувалися по вольєру, клінічні ознаки анестезії були відсутні.

Білогрудому гімалайському ведмедю антидот не ін’єктували. Період відновлення тривав 70 хв. Після того як тварина почала ходити у вольєрі впродовж декількох годин ще спостерігали стан, характерний для поверхневого ступеня седації.

Тварини третьої групи. Для введення тварин в наркоз застосували препарат золетіл у дозі, яка становила 80 % анестетика від ваги тварини. У переднаркозний період запобігли стресовим явищам. Після ін’єкції препарату дискоординацію у супроводі тахіпное реєстрували вже з третьої хвилини. Тварини ходили вздовж огорожі, була виражена атаксія. Потім приймали сидяче положення та поступово лягали. При поглибленні анестезії пригнічувалась рефлекторна чутливість, дихання стало рівномірним. Додатково анестетик не вводили.

У хірургічній стадії наркозу моніторинг проводили так само, як і у попередніх дослідженнях, трахею не інтубували.

Виконані хірургічні обсяги:

·                   білий ведмідь: екстракція лівого ікла нижньої щелепи внаслідок хронічного гнійного пульпіту;

·                   білогрудий гімалайський ведмідь: імплантація ідентифікаційного мікрочіпа, рентгенологічне дослідження на наявність дисплазії кульшових суглобів, відбір крові (рис. 5);

·                   білогрудий гімалайський ведмідь: імплантація ідентифікаційного мікрочіпу, рентгенологічне дослідження на наявність дисплазії кульшових суглобів, відбір крові, лікування дерматиту.

Рис.5. Моніторинг перебігу наркозу гімалайського ведмедя.

Таблиця 4. Моніторинг тварин третьої дослідної групи.

Показники

Білий ведмідь

Білогрудий гімалайський ведмідь

Білогрудий гімалайський ведмідь

Період індукції, хв

32

25

29

Період больової толерантності, хв

52

58

57

Частота пульсу за 1 хв

69,2±0,6

64,8±1,1

70,8±1,4

Перфузія тканин, с

3

3

3

Частота дихання за 1 хв

23,4±1,15

24,4±0,8

25,6±0,82

SpO2, %

92,8±0,9

90,4±0,8

91,6±0,4

Ректальна температура тіла, 0С

38,0±0,02

38,1±0,02

37,8±0,02

Період відновлення, хв

152

137

142

Пробудження з наркозу тривало значно довше, ніж у тварин першої та другої групи, і супроводжувалось тремором різного характеру, ністагмом, дис-, тахі- та брадипное. Відмічали депресію свідомості, яка супроводжувалась галюцинаціями. Після виходу з наркозу тварини ще досить тривалий час ретельно оглядали клітки, винюхували стіни й підстилку. Ймовірно, такий клінічний стан вказував на часткову амнезію. Ознаки анестезії зникли остаточно через 3–4 години.

Обговорення.

Випробувані на практиці анестезувальні суміші вказують на зовсім новий підхід до наркозу ведмедів. Особливу зацікавленість в анестезіологічному аспекті викликають комбінації препаратів, що реверсуються.

У попередні роки загальну анестезію здійснювали наркотичними сумішами, до складу яких входили еторфін, фентаніл або карфентаніл. Цими комбінаціями досягалась глибока фаза наркозу для того, щоб виконати великі й складні операції у різних напрямках хірургії (травматології, онкології, урології та ін.). Але вказані наркотичні анальгетики надзвичайно небезпечні для людей (анестезіолога), а у тварин пригнічують функцію дихання. Є повідомлення ветеринарних анестезіологів про випадки загибелі тварин під час наркозу. Пригнічення дихального центру супроводжується припиненням вентиляції легень (апное). У такому випадку проводили реанімацію: інтубація зі штучною вентиляцією легень та введення антагоністів. Виникала загроза розвитку постгіпоксичного набряку головного мозку. Крім того, маніпуляції в ротовій порожнині хижака завжди пов’язані з ризиками для людини.

Проведені нами дослідження вказують на сильний анальгетичний ефект застосованих анестезувальних сумішей. Виконання оперативних втручань у ротовій порожнині, а особливо на зубах у дорослих ведмедів без якісної анестезії неможливе. Для посилення знеболення ділянки екстракції зубів застосували місцеву інфільтраційну анестезію за методом “щільного повзучого інфільтрату” 0,5% розчином новокаїну. Операцію починали з відокремлення ясен біля основи коронки зуба, затиснувши коронку щипцями (байонетом), поступово розхитували зуб в альвеолі. Для видалення ікла додатково застосували гостре трепанаційне долото і молоток.

Введення у наркоз є одним із найнебезпечніших періодів загальної анестезії. Саме в цей час виникають ускладнення різного характеру та навіть може розвинутися термінальний стан. Надання реанімаційної допомоги ведмедям на даному етапі значно обмежене. Застосовані нами суміші неінгаляційних анестетиків у визначених дозах забезпечили сприятливе введення у наркоз (індукцію), цілковите вимкнення свідомості й досягнення хірургічної стадії наркозу.

У тварин першої і другої групи на початкових етапах перебігу індукції виникло тахіпное, а впливав на це специфічний ефект кетаміну стимулювати кровообіг та дихальний центр. При поглибленні наркозу дихання вирівнювалося і, навіть, реєстрували короткотривале диспное, а під дією хелабрунівської суміші спостерігалось брадипное. Також до досягнення глибокого рівня наркозу очні яблука здійснювали плавальні рухи, зіниці були розширені, відмічали ністагм. Інші компоненти анестезувальних сумішей, а саме ксилазин і медетомідин, що є α2-агоністами, виключили такі небажані клінічні ефекти, що властиві кетамінові, як тремор та судоми. Це вказує на вибіркову й пригнічуючу дію препаратів на викликані потенціали у таламічних утвореннях і лімбічній системі. Посилення знеболення та протисудомна дія α2-агоністів пояснюється пригніченням збудливості аферентних й еферентних систем головного мозку.

У тварин третьої групи період індукції тривав приблизно той самий відрізок часу, що й у попередніх дослідженнях, але сильнішими були клінічно виражені побічні дії дисоціативного анестетику – тілетаміну. Після введення препарату спостерігався підвищений тонус м’язів та некоординовані рухи кінцівок і голови. Для оптимізації наркозу додавали золазепам, який пригнічує підкіркові ділянки мозку, викликаючи анксіолітичну та седативну дію з міорелаксуючим ефектом.

У хірургічній стадії наркозу в усіх тварин були збережені, але значно пригнічені захисні рефлекси: рогівковий, кашльовий, ковтальний.

Щодо моніторингу дихання, якщо взяти до уваги те, що нормальна величина SpO2 знаходиться в діапазоні 94-98%, а в наших дослідженнях сатурація не знижувалася нижче 90,4±0,8 %, оксигенотерапію не застосували, щоб не викликати пригнічення спонтанного дихання від гіпероксичного синдрому. Також токсичний вплив високих концентрацій кисню може проявитися у післяопераційному періоді у вигляді ателектазів, гнійного трахеобронхіту або респіраторного дистрес-синдрому. У той же час, якби виникло гостре порушення кровообігу або глибока артеріальна гіпоксемія (SpO2 85%), ми були готові збільшити концентрацію кисню у повітрі, що вдихається.

Проглядаючи тренди фотоплетизмограми (ФПГ) при оформленні протоколів наркозу тварин першої дослідної групи, ми виявили зниження амплітуди ФПГ і поступове її відновлення під час виконання інтубації трахеї. Впливало на це, ймовірніше, подразнення потужних рефлексогенних зон трахеї та збудження симпатичної системи.

Периферійний вазоспазм і тахікардію реєстрували на перших хвилинах глибокої стадії наркозу, а потім кровообіг нормалізувався, частота серцевих скорочень залишалась у межах фізіологічної норми. Підтримку функції кардіоваскулярної системи можна пов’язати з активацією симпатичної системи та викидом у кров катехоламінів під дією дисоціативних анестетиків. При цьому не можна не брати до уваги і психоемоційний стан тварин у передопераційний період, хоча зовнішні ознаки стресу в них були відсутні.

Після закінчення хірургічного лікування тваринам, які були анестезовані хелабрунівською та кетамін-доміторовою сумішами, ввели α2-антагоніст – препарат антиседан (діюча речовина – атипамезоль). Уже через декілька хвилин реєстрували зміни характеру дихання, а саме: глибокий вдих і видих, поява тахіпное. Почалось відновлення поверхневих рефлексів шкіри та тонусу м’язів, активація повікового рефлексу, з’явилось ковтання. Потім настало цілковите пробудження, і тварини були здатні вільно рухатись у вольєрі.

У ведмедів, анестезованих золетілом, період відновлення (пробудження) був довготривалим і супроводжувався підвищеним тонусом м’язів, дискоординацією, дис- та тахіпное, тривалою післянаркозною депресією.

Висновки та перспективи подальших досліджень.

1.     Практичними дослідженнями встановлено, що застосованими анестезувальними сумішами неінгаляційних анестетиків (хелабрунівська, кетамін+домітор, золетіл) можна ввести ведмедів у хірургічну стадію наркозу та виконати складні й тривалі оперативні втручання на поверхні тіла, а також у ротовій порожнині.

2.   Опрацьовану загальну анестезію можна охарактеризувати як комбінований наркоз з використанням неінгаляційних анестетиків зі збереженням самостійного дихання.

3.  Перебіг хірургічної стадії наркозу супроводжується помірною артеріальною гіпоксемією при самостійному диханні атмосферним повітрям.

4.   Важливим і позитивним є можливість підтримувати дію наркозу протягом декількох годин додатковими введеннями анестетиків у 1/3 дози від первинної.

5.     Після закінчення хірургічного лікування можна здійснити реверсію наркозу, що запобігає анестезіологічним ускладненням у післяопераційний періоді.

6.     Для проведення не тривалих діагностичних досліджень або лікувальних заходів дози препаратів можна зменшити: кетаміну з 4 мг/кг до 2-3 мг/кг маси тіла, а золетілу – з 7 мг/кг до 5 мг/кг маси тіла.

7.  Ризики загальної анестезії та операції зумовлені багатьма чинниками, а саме: відсутністтю об’єктивного клінічного обстеження тварини у передопераційний період; обмеженням можливості лікарської допомоги і реанімації у період індукції та пробудження; досвідом ветеринарного анестезіолога, щодо роботи з дикими тварини; небезпекою для людей, тому що анестезіологічно-хірургічні процедури з ведмедями найчастіше виконуються в умовах вольєра. Перспективою подальших досліджень є вивчення можливості застосування інгаляційного наркозу різним видам ведмедів. Розробити методику та опрацювати техніку маскового і ендотрахеального наркозу у тварин попередньо індукованих неінгаляційними анестетиками. Визначити переваги і недоліки інгаляційного і неінгаляційного наркозів.

Список використаної літератури

1.     Buch M. Methods of Capture, Handling and Anesthesia // Wild Mammals in Captivity. – 1996. – 25 p.

2.     Hans-Heinrich M.Hatlapa, Henning Wiesner. Die Praxis der Wildtier – immobilization. – Hamburg und Berlin:Verlag Paul Parey, 1982. – 96 p.

3.     Fowler, M.E. (ed). Zoo and Wild Animal Medicine. 2nd edn. W.B. Saunders. (Chapters on Urside and Procyonidae). – 1986.

4.     Torgerson, R.W. Polar Bear Biology and Medicine. In: CRC Handbook of Marine Mammal Medicine, ed. L.A. Dierauf. CRC Prees. – 1990.

5.     Wallach, J.D. and Boever, W.J. Diseases of Exotic Animals. W.B. Saunders. (Chapters on Ursidae and Procyonidae). – 1983.

6.     Carlstead, K., Seidensticker, J. and Baldwin, R. Environmental enrichment for Zoo Bears. Zoo Biology 10:3-16. – 1991.

7.     Марунчин А.А. Анестезія диких тварин і птахів в умовах зоопарку: Автореф. дис. канд. вет. наук. – Біла Церква, 2005 – 22с.

Резюме.

В статье отображены результаты общей анестезии разных видов медведей. Определено влияние смесей неингаляционных анестетиков на сердечно-легочные показатели животных. Практически исследована возможность проведения оперативных вмешательств у взрослых хищников. Выполнена реверсия наркоза, которая описана впервые в Украине в ветеринарной анестезиологии.