Перспективи застосування відеоезофагогастроскопії при обтурації стравоходу.
Анестезіологічне забезпечення ендоскопічного втручання.
А.А. Марунчин, кандидат ветеринарних наук
Аббасзаде Сеєдзавош Сеєдядоллах, магістр
В.В. Кобилінський, лікар ветеринарної медицини
В.О. Яковенко, завідувач відділення ендоскопії та малоінвазивної хірургії
Постановка проблеми та актуальність досліджень
Потрапляння сторонніх тіл у стравохід є досить поширеним явищем у собак та котів[1]. Найчастіше часткова або повна обтурація виникає від кісток: з риби, курки, хребців вівці та ін. Інколи у стравохід потрапляють дрібні дитячі іграшки, шматки дерева тощо. Стороннє тіло з гострими краями може завдати перфорацію стравоходу й розвиток періезофагіту і медіастеніту.
В клінічній практиці траплялись випадки, коли масивні сторонні тіла спричиняли швидку загибель унаслідок асфіксії [2–4].
Підводячи підсумки огляду літератури видно, що в Україні у ветеринарній хірургії детально опрацьовані методики шийної езофаготомії домашніх тварин. Описання авторами методик хірургічного лікування вказують на грунтовні дані особливостей перебігу клінічної картини і лікування ушкоджень шийної частини стравоходу [5,6].
Однак, проблемою залишається опрацювання малоінвазивної методології ендоскопічної хірургії грудної частини стравоходу. Зрозуміло, що основною причиною являється відсутність у клініках відеогастроскопів. Також, широкого застосування не набув інгаляційний наркоз та штучна вентиляція легень, не має самої методики оперативного втручання (не описана впідручниках) і відповідно досвіду спеціалістів тощо. Необхідно зауважити й про те, що хірургічні операції такі, як торакотомія або дорсальна езофаготомія не знайшли широкого застосування у практиці ветеринарного хірурга і застосовуються в основному в експериментальних наукових дослідженнях при моделюванні патології органів грудної порожнини.
Тому, метою нашого дослідження є розробка та втілення у практику ветеринарної хірургії методу ендоскопічного (відеоезофагогастроскопії) видалення стороннього тіла стравоходу, а також опрацювання неінгаляційного комбінованого наркозу (10% р-н кетаміну гідрохлориду у дозі 4мг/кг і домітор – 40мкг медетомідину гідрохлориду/кг) для анестезіологічного забезпечення ендоскопічного втручання.
Матеріал та методи досліджень.
Матеріалом для дослідження були п’ять собак, у яких на рентгені виявлялась обтурація кісткою грудної частини стравоходу (рис. 1, 2).
Рис. 1. Рентгенограма обтурації стравоходу
Рис. 2. Закупорка грудної частини стравоходу (зондування)
В нашу клініку тварини поступали на 2 день після початку захворювання по направленню з інших ветеринарних лікувальних закладів.
Проведене клінічне обстеження включало: збирання анамнезу та аналіз вже виконаних діагностично-лікувальних заходів та їх результати. Особливу увагу звертали на наявність ветеринарного паспорту й щеплення від сказу.
У всіх досліджуваних тварин був встановлений однаковий симптомокомплекс: субфебрильна гарячка, тахікардія, анорексія, гіперсалівація, атонія шлунково-кишкового тракту, зневоднення, ознаки больового синдрому (під час ковтання тварина витягує шию дещо вперід, не звично обережно опускає голову).
В доопераційний період клінічне обстеження проводили загальноприйнятими методиками, а також дослідження загального аналізу крові з формулою. Інструментальна діагностика включала:рентгенографію (апарат 10Л6-01), електрокардіографію (прилад HeartMirror 3D-VET), пульсоксиметрію (прилад HeartVisionOXYVET).
В результаті обстеження загальний клінічний стан тварин визначили наступним чином: середньої тяжкості (помірні системні порушення пов’язані з хірургічним захворюванням), що і підтверджувало необхідність проведення ургентної операції.
Для оперативного втручання застосували відеоезофагогастроскоп OlympusQ-180 з функцією високої розподільної здатності.
Анестезіологічне забезпечення. Седативну премедикацію провели наступним чином: внутрішньом’язово ввели визначену дозу домітору. Після настання глибокої седації для проведення інфузійної терапії здійснили катетеризацію Venacephalica. Застосували ізотонічний розчин натрію хлориду. У всіх досліджуваних тварин виникла артеріальна гіпотензія, диспное, помірна артеріальна гіпоксемія. Подальше уведення в наркоз здійснили внутрішньом’язовим введенням кетаміну гідрохлориду. При реєстрації хірургічної стадії наркозу марлевою серветкою тампонували слизову оболонку ротової порожнини для видалення залишків слизу та інтубували трахею, щоби попередити аспірацію дихальних шляхів у разі регургітації.
Техніка оперативного втручання. Ендоскопічне видалення стороннього тіла стравоходу виконувалося наступним чином: ввели відеогастроскоп у стравохід, крізь інструментальний канал ендоскопу аспірували слину та слиз. Проксимальний кінець стороннього тіла захопили ендоскопічними щипцями типу «щурячий зуб», які провели в стравохід по інструментальному каналу апарата (рис. 3, 4). Обережно, під контролем ендоскопу, видалили стороннє тіло назовні. Далі знову ввели ендоскоп в стравохід для ревізії верхніх відділів шлунково-кишкового тракту на предмет перфорації, кровотечі тощо (рис. 5).
Рис. 3. Ендоскопічне зображення стороннього тіла у стравоході.
4. Видалення стороннього тіла ендоскопічними щипцями.
Рис. 5. (1) - перфораційний утвір крізь всі шари стінки дистальної частини .стравоходу. (2) – кардія.
У післяопераційному періоді до початку пробудження для нормалізації помірних порушень основних життєвих функцій проводили коригуючу інфузійну терапію. Внутрішньовенно крапельно вводили: розчин Рінгер-Локка, 10% розчин глюкози (відновлення енергетичних потреб), ізотонічний розчин натрію хлориду. Окрім цього провели короткочасну оксигенацію 100% киснем без допоміжної вентиляції легень.
Результати власних досліджень та обговорення.Усі оперативні втручання, що виконуються в екстрених випадках, мають високий ступінь операційного ризику.
Обтураційну патологію грудної частини стравоходу тварин необхідно розглядати, як особливо тяжкий клінічний стан, оскільки при перфорації виникає інфікування середостіння, а також плевральної порожнини, що призводить до розвитку шоку, серцево-легеневої нездатності, інтоксикації та сепсису. Саме тому, за наявності помірних порушень гемодинаміки, функції дихання тощо, не варто операцію проводити до поліпшення загального стану, а її необхідно починати терміново.
Як доводять наші дослідження, застосування седативної премедикації є необхідним, щоб зняти рухову та психологічну напруженість тварини. Під дією домітору значно полегшується виконання діагностично-лікувальних процедур. В наших випадках медикаментозно заспокоєні тварини без додаткової фіксації дозволяли здійснювати моніторингові дослідження інструментальними методами (ЕКГ, пульсоксиметрію та ін.). Однак, являючись агоністом α 2 -адренорецепторів, домітор збуджує блювотний центр тому і не володіє пригнічувальним впливом на рухову функцію шлунка. Під дією препарату, як правило, збільшується салівація. Але, порівнюючи його дію з ксилазином, небажані невровегетативні реакції виявляються в меншій степені. Також важливо зазначити, що антихолінергічні засоби (атропіну сульфат) клінічно не зменшують секрецію слинних й шлункових залоз.
Індукція в наркоз проходила рівномірно і м’яко. На перших хвилинах проявилося диспное, а в подальшому реєстрували пригнічення спонтанного дихання, що проявлялось зменшенням частоти дихальних рухів. Блювання та регургітація не виникли, хоча ймовірність завжди існує. Поступово настало розслаблення скелетних м’язів, значне пригнічення поверхневих рефлексів. Виникла виражена артеріальна гіпоксемія. Порушення гемодинаміки підтверджувалося брадикардією та периферійною вазоконстрикцією. На дисплеї пульсоксиметра амплітуда фотоплетизмограми знижувалась, що вказувало на зменшення ударного об’єму серця. Вказані побічні ефекти домітору є минучі та властиві для фармакодинаміки агоністів α 2 -адренорецепторів.
Інтубувати трахею або здійснити езофагогастроскопію в такому стані ще не можна, оскільки глоткові рефлекси зберігаються. Присутні ознаки недостатньої глибини анестезії (підвищення частоти серцевих скорочень та відновлення рухової активності при больових стимулах).
Оптимізація загального знеболювання була досягнута введенням кетаміну гідрохориду. Через короткий відрізок часу після введення препарату було досягнуто цілковитого вимкнення свідомості й досягнення необхідної глибини наркозу для виконання ендоскопічного втручання. Операції проводили при виразному рівні наркозу – стадія (III 2 ).
У процесі введення відеоендоскопа у стравохід в проксимальній третині з’являлись слабкі ознаки блювотного рефлексу, а при поглибленні у напрямку дистальної частини – зникли.
У наслідок інтенсивного подразнення стороннім тілом слизової оболонки стравоходу у просвіті останнього знаходилась значна кількість слизу, який під час ендоскопії аспірується.
Перебіг хірургічної стадії наркозу характеризувався добре розслабленою скелетною мускулатурою та знеболювальним ефектом, бради-та диспное, помірною артеріальною гіпоксемією, тахіаритмією (табл. 1). Остання зумовлена, як підвищенням рівня катехоламінів під впливом дисоціативного анестетика, так і незадовільним клінічним станом тварини (дегідратація, інтоксикація та ін.).
Таблиця 1. Моніторинг анестезіологічного забезпечення та оперативного втручання.
Показники |
Йоркшир- тер’єр |
Йоркшир- тер’єр |
Той-тер’єр |
Той-тер’єр |
Чіхуахуа |
Вік тварини, роки |
2 |
1,5 |
1,7 |
4,5 |
3 |
Стать |
♂ |
♀ |
♀ |
♀ |
♂ |
Маса тіла, кг |
1,3 |
1,7 |
1,1 |
1,4 |
1,4 |
Тривалість ендоскопічного втручання, хв |
11 |
9 |
12 |
7 |
14 |
Хірургічна стадія наркозу, хв |
47 |
45 |
54 |
49 |
62 |
Частота пульсу за 1 хв |
99±0,6 |
89,7±1,5 |
96,7±0,96 |
96,3±1,4 |
100,3±0,96 |
Перфузія тканин, с |
2,3±0,4 |
2,3±0,4 |
2,3±0,4 |
3±0,6 |
1,7±0,4 |
Частота дихання за 1 хв |
23,7±0,4 |
21,7±0,7 |
20,7±0,96 |
21,7±0,7 |
24,7±0,3 |
SрО2, % |
94,3±1,4 |
92,7±1,5 |
89,3±1,4 |
90,3±1,5 |
93±2,3 |
Ректальна температура тіла, оС |
39,1±0,03 |
39,3±0,09 |
39,6±0,09 |
39,5±0,09 |
39,7±0,22 |
Тривалість пробудження з наркозу, хв |
58 |
50 |
49 |
63 |
65 |
Через 5-6 годин після пробудження з наркозу тварині давали легко перетравлюваний корм малими порціями до 6-ти разів на день. Дієтичної годівлі притримувалися 7 днів.
Сприятливий перебіг післяопераційного періоду після ендоскопічних операцій на стравоході значною мірою визначався адекватним анестезіологічним забезпеченням (усунення больового синдрому під час операції і після її проведення), малоінвазивним (атравматичним) оперативним втручанням, раціональною інфузійною терапією, застосуванням антибіотику широкого спектра дії – цефазолін натрієвої солі (20мг/кг маси тіла) для боротьби з аеробними та анаеробними бактеріями.
Висновки та перспективи подальших досліджень.
1. Практичними дослідженнями встановлено, що кетамін-доміторовий наркоз є ефективним для проведення у собак короткотривалих ендоскопічних оперативних втручань на стравоході. Під час наркозу зберігається функція самостійного дихання, немає значного порушення гемодинаміки, глотковий рефлекс пригнічений.
2. Побічні реакції дії анестезувальної суміші на організм тварин є помірні та минучі і не викликають клінічних ускладнень з боку життєвих функцій організму.
3. Методика оперативного ендоскопічного видалення стороннього тіла стравоходу описана в Україні у ветеринарній хірургії вперше. При наявності необхідного матеріально-технічного забезпечення може з успіхом застосовуватися у ветеринарній практиці.
Перспективи подальших досліджень полягають в розробці протоколів комбінованого наркозу інгаляційними й неінгаляційними анестетиками для відеоезофагогастроскопії, а також ширше освоєння техніки малоінвазивної ендоскопічної хірургії травного каналу у різних видів тварин.
Резюме
В статье впервые в Украине описана техника эндоскопического удаления инородного тела грудной части пищевода у собак мелких пород. Проанализированы результаты анестезиологического обеспечения эндоскопического вмешательства. Сделаны выводы и рекомендации для практической хирургии.
Література
Shebitz H., Wilkens H: Atlas of Radiographic Anatomy of the Dog and Cat 4 th Edition // Paul Parey Scientific Publishers . Berlin and Hamburg. – 1986. – 244 р. Бондарєв В.І., Бондарєв Р.В., Васильєв О.О., та ін. Хірургія за редакцією професора П.Г.Кондратенка. – Київ, «Медицина», 2009. – 968с. Horst Schebitz, Wilhelm Brass: Operationen an Hund und Katze // Verlag Paul Parey . Berlin und Hamburg. – 1985. – 292 р. Klaus H. Bonath: Kleintierkrankheiten // Band 2: Chirurgie end Weichteile, Verlag Eugen Ulmer Stuttgart. – 1991. – 472 р. Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. – Біла Церква, 2003. – 512 с. Чубар В.К. Оперативна хірургія свійських тварин. – К.: Держсільгоспвидав УРСР, 1954. – 440 с.